Революция достоинства не победит, пока не осознаем себя "нацией мертвых титанов"
Украинская элита должна вернуться
Вибране листування на тлі доби, с.316). Доки кожен український виборець не пам'ятатиме, що це "ми" дали Європі не тільки першу Конституцію, а й, уже в ХІХ ст., - першу політично ліберальну націєтворчу еліту (Драгоманова недарма називали "східноєвропейським Дж. Ст. Міллем"!), доки не усвідомимо себе "народом Косачів" (авжеж, це в тому середовищі написаний для нас гімн "Ще не вмерла..." сьогодні співають мільйони!) - доти нам завжди будуть "втюхувати" в парламент (і не тільки) популістськи наквацяних фсбшних шестьорок та кримінальних покидьків, а численні "охотнорядцы" нам розповідатимуть, буцім у нас "никогда не было своей элиты, она только теперь начинает складываться", - і ми навіть не втиратимемось од такої "Божої роси", бо не розумітимемо, як і наскільки нас опускають.
У нас була своя еліта. Запам'ятаймо це, раз і назавжди. І це завдяки їй - її надбаннями й зусиллями - ми, після програшу незалежности в 1921 р. (підписання "Ризького миру"), - за минуле століття не згинули, не розчинилися в гною чужої імперії, а живі - і, нівроку, боремось. Якби її не було, бути б нам там, де нині лужичани.
Доки кожен український виборець не пам'ятатиме, що це "ми" дали Європі не тільки першу Конституцію, а й, уже в ХІХ ст., - першу політично ліберальну націєтворчу еліту - доти нам будуть "втюхувати" в парламент (і не тільки) популістськи наквацяних фсбшних шестьорок та кримінальних покидьків
Тому таке важливе її символічне повернення. Важливо, щоб всі ті "батьки й матері модерної України" повернулись - і на вулиці наших міст (а навіть у Києві досі нема ні вулиці Старицької-Черняхівської, ні Науменка, ні Чикаленка, ні, ні, ні...), і на сторінки підручників, і - головне - в нашу свідомість.
Тоді, і тільки тоді всі накокаїнені мажори і шлюхи, внуки беріївських генералів і Рубані-Наді, весь той випущений із чекістських пробірок леґіон "дрібних бісів" відсохне від нас, "як роса на сонці": в присутності тих - велетнів, які нас політично створили й пустили "в мандрівку століть" із своїм "копірайтом", - нам буде немислимо, зарадло (sic!!!) слухати їхнє юродиве блеяння (не кажучи вже - за них голосувати!).
Тому стільки свого часу, робочого й життєвого, я кладу на наших "мертвих лицарів і лицарес". І завтра буду тут: привітати читачів із "поверненням Михайла Косача" - одного з "плеядівців", із "посвячених": тих, хто формував обличчя майбутніх УНР-вських еліт.
І твердо вірю, що надалі таких повернень ставатиме дедалі більше.
Ми переможемо.
Комментарии