понеділок, 01 січня 2024 15:45

Спецтема: Війна Росії проти України

"Ми маємо створити трибунал для Путіна вже зараз" – Олександра Матвійчук

Росія воєнні злочини як метод ведення війни. На окупованих територіях цілеспрямовано винищують активних людей, щоб тримати ці території у покорі.

Україні зараз доводиться переконувати світ, що не треба чекати завершення війни, щоб створити спеціальний трибунал для російських воєнних злочинців. Якщо є злочин, то тих, хто його вчинив, треба притягнути до відповідальності. І відкладати ці правові процедури немає жодного сенсу. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповіла Олександра Матвійчук. Вона – українська правозахисниця та голова організації "Центр громадянських свобод", яка 2022 року отримала Нобелівську премію миру.

Нещодавно український правозахисник Максим Буткевич, який перебуває у полоні РФ, став лауреатом Національної правозахисної премії. Наскільки багато українських правозахисників зараз у полоні? Що відомо про Буткевича? Де його тримають?

Ми не знаємо про всіх людей, яких незаконно утримує Росія. До всього складно визначити – хто такий правозахисник. Відповідно до Декларації ООН про правозахисників, кожна людина, яка захищає права і свободи, може бути таким визнана. Ми точно знаємо про колег, із якими працювали. Наприклад, про Максима Буткевича. Він знаходиться в полоні у Червоному Лучі, що на Луганщині. Прийшла офіційна відповідь на запит його адвоката. Відомо, що захисник зміг навіть відвідати його в колонії.

Зараз немає жодних правових механізмів, які б змусили Росію відпустити незаконно утримуваних людей, як цивільних, яких взагалі не мали права затримувати, так і військовополонених. Дуже мало можливостей вплинути на умови утримання та поводження. Росія просто ігнорує усі ці правові механізми.

Автор: Олександра Матвійчук
  Олександра Матвійчук – українська правозахисниця та голова організації «Центр громадянських свобод», яка 2022 року отримала Нобелівську премію миру. Народилася в Києві. Вчилася на юрфаці в університеті Шевченка. 2018-го закінчила програму українських нових лідерів Центру з питань демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету. З 2013-го координаторка громадянської ініціативи «Євромайдан SOS». У 2023 році Матвійчук увійшла до списку ТОП-100 від журналу Time і виступила на одній з найвідоміших конференцій у світі – TEDWomen.
Олександра Матвійчук – українська правозахисниця та голова організації «Центр громадянських свобод», яка 2022 року отримала Нобелівську премію миру. Народилася в Києві. Вчилася на юрфаці в університеті Шевченка. 2018-го закінчила програму українських нових лідерів Центру з питань демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету. З 2013-го координаторка громадянської ініціативи «Євромайдан SOS». У 2023 році Матвійчук увійшла до списку ТОП-100 від журналу Time і виступила на одній з найвідоміших конференцій у світі – TEDWomen.

Чи вдається виходити на зв'язок із нашими полоненими в Росії?

Російська Федерація порушує норми Женевських конвенцій. Людей утримують без зв'язку із зовнішнім світом, не повідомляють про місцеперебування, не пропускають листи від рідних. До багатьох людей взагалі і адвокатів не допускають. У нас у базі понад чотири тисячі людей, справи яких відстежуємо. І це тільки ті випадки, коли до нас звернулися рідні. Є люди, про яких нічого не відомо.

Катування полонених та відмова у медичній допомозі – це не одиничні випадки. Це системна практика

Щось відомо про умови утримання полонених? Про медичну допомогу?

Умови утримання полонених не відповідають вимогам III та IV Женевських конвенцій. Права військовополонених захищає III Женевська конвенція, натомість IV Женевська конвенція захищає цивільне населення. Мені складно сказати, які із перерахованих там норм росіяни не порушують.

Величезна проблема — із наданням медичної допомоги. Це видно навіть по фотографіях людей, які повертаються, або українських полонених на російських судилищах. Люди виснажені та змучені. Ми збираємо свідчення тих, хто повернувся з полону. І можемо стверджувати, що практика катувань та відмова у медичній допомозі – це не одиничні випадки. Це системна практика.

Які найкричущіші випадки вам зустрічалися?

Складно вибрати щось одне. Усі випадки заслуговують на увагу, не існує рейтингу чия проблема важливіша. Але якщо спробувати щось виділити, то це справи, де застосовувалося сексуальне насильство.

На окупованих територіях цілеспрямовано винищують активних людей

У промові на TEDWomen ви розповідали історію 62-річного Олександра Шеліпова. Його вбили російські військові біля власного будинку. Трагедія набула широкого розголосу лише тому, що це був перший судовий процес після 24 лютого. Чоловік був звичайним фермером. Як багато таких історій ви отримуєте?

На жаль, постійно. Росія використовує воєнні злочини як метод ведення війни. На окупованих територіях цілеспрямовано винищують активних людей - журналістів, громадських активістів, священників, митців, мерів. Це робиться з метою утримати ці території у покорі.

Починаючи з 24 лютого ми об'єднали свої зусилля з кількома десятками регіональних організацій. Спільно з партнерами Українською Гельсінською спілкою і Харківською правозахисною групою створили всеукраїнську мережу локальних документаторів. Ця ініціатива називається "Трибунал для Путіна". Ми працюємо разом і маємо амбітну ціль - задокументувати найменший злочинний епізод у кожному селі кожної області. За цей час ми задокументували 59 тисяч епізодів воєнних злочинів. Ніби це велике число, але насправді - лише верхівка айсберга.

Це найбільш задокументована війна

Як про ці злочини стає відомо? Розповідають ті, хто повертаються? Чи вдається від місцевих щось дізнаватись?

Насправді, це найбільш задокументована війна. Тому що завдяки новітнім технологіям є багато можливостей для документування та підтримки зв'язків з людьми на окупованих територіях. Про такі цифрові інструменти 30 років тому не могли навіть і мріяти. Тому ми розуміємо, що відбувається в окупації. Звісно, не можемо відстежити кожне порушення. Але основні тренди для нас зрозумілі.

Можете детальніше розповісти про них?

Ну от цілеспрямована політика винищення місцевих активних людей – це один з них. Це робиться для того, щоб фізично знищити тих людей, які мають авторитет і здатні гуртувати навколо себе громаду. Навіть коли мова йде про ненасильницький спротив. Це також робиться для того, що залякати пасивну більшість. Аби люди навіть боялися подумати зробити щось всупереч волі окупантів.

Автор: Олександра Матвійчук
  Олександра Матвійчук: "Попри те, що право не працює зараз, це тимчасово. Ми маємо відновити міжнародний порядок, повернути наші території, забезпечити справедливість. І це все в інтересах світу".
Олександра Матвійчук: "Попри те, що право не працює зараз, це тимчасово. Ми маємо відновити міжнародний порядок, повернути наші території, забезпечити справедливість. І це все в інтересах світу".

Чи держава документує подібні злочини?

Ми працюємо незалежно від держави. Ми їй тут, скоріше, у допомогу. Інформацію із нашої бази нашої ми передаємо правоохоронним органам. Також ми співпрацюємо із Міжнародним кримінальним судом, Міжнародною комісією з розслідування, яку створила Рада ООН з прав людини, експертами Московського механізму ОБСЄ, іншими міжнародними структурами.

Офіс генпрокурора розслідує понад 110 тисяч злочинних епізодів одночасно

Звісно, наша держава теж проводить розслідування цих злочинів. Відбуваються судові процеси. Зараз Офіс генпрокурора розслідує понад 110 тисяч кримінальних проваджень. Проблема в тому, що це величезна кількість злочинів. З такою кількістю не може впоратися навіть найкраща правова система світу. Зараз на кожного слідчого, який займається розслідуваннями у цій сфері, припадає близько двох тисяч справ. І говорити про швидкість чи інші критерії ефективного розслідування досить складно.

Ви наголошували, що правосуддя не має чекати, а глобальний підхід до правосуддя за воєнні злочини потрібно змінити. Як це можна зробити? Хто має над цим працювати?

Ми, як держава, одні це завдання не виконаємо. Якщо мова про глобальний підхід, то потрібно змінити ставлення міжнародного співтовариства. Тож для цього потрібно будувати коаліцію багатьох держав. І чітко розуміти, у чому проблема.

Росія вчиняє в Україні всі чотири види міжнародних злочинів – агресію, злочини проти людяності, воєнні злочини і геноцид. Але немає жодного міжнародного суду, який має юрисдикцію стосовно злочину агресії. Навіть Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції щодо злочину агресії у ситуації війни Росії проти України. Це означає, що цю прогалину треба заповнити. Тому державні органи України та правозахисники просуваємо ідею створення спеціального трибуналу. Але єдиний випадок в історії людства, коли за розв'язання агресивної війни карали, це був Нюрнберзький трибунал. Але це суд переможців над нацистськими воєнними злочинцями, режим яких впав.

Нам зараз доводиться переконувати, що не треба чекати завершення війни, щоб створити трибунал щодо агресії. Більше того, не важливо, як і коли ця війна закінчиться. Якщо є злочин, то того, хто його вчинив, треба переслідувати. І відкладати ці правові процедури немає жодного сенсу. Правосуддя не має залежати від сили авторитарних режимів.

Люди дивляться на світ так: виграєте війну, тоді і створимо суд

А хто не погоджується з таким трактуванням?

Мова йде про логіку, яка лежить в основі політичних рішень. Мовляв, якщо виграєте війну, тоді і створимо суд. Але прямо про це так ніхто не скаже.

До всього, у різних держав досить різна позиція. Наприклад, Естонія, яка сама пережила радянську окупацію, підтримує створення трибуналу тут і зараз. А от країни Африки дуже далекі від нашого контексту. Вони продовжують торгувати з Росією і допомагають обходити санкції. Нам доведеться багато попрацювати, щоб переконати лідерів різних держав-учасниць ООН цю ідею підтримати. Бо це не тільки проблема України. Безкарність заохочує інших авторитарних лідерів робити теж саме у різних частинах світу. На те це і міжнародні злочини – де б вони не відбувалися, такі дії становлять загрозу людству в цілому.

Право не працює. Як юрист можу це констатувати

У питаннях обмінів дуже багато залежить від російської сторони, яка ігнорує будь-які міжнародні інституції і міжнародні норми. Як нам перебороти ці перешкоди?

На жаль, немає простих відповідей і алгоритмів. Якби вони існували, ми би їх за цей час вже б запустили. Право не працює. Як юрист можу це констатувати. Тому що немає зараз жодної сили, яка змусить Росію виконувати норми міжнародного права чи рішення міжнародних організацій. Росія проігнорувала забезпечувальні заходи Міжнародного суду ООН. Він минулого року зобов'язав Росію вивести війська з території України.

Але треба боротися. Попри те, що право не працює зараз, це тимчасово. Ми маємо відновити міжнародний порядок, повернути наші території, забезпечити справедливість. І це все в інтересах світу. Тому що це війна не двох країн, а двох систем. Успіх України, як демократії, у перемозі над авторитарним режимом, стане успіхом всього вільного світу.

Росія попередні вісім років використовувала людей задля тиску й шантажу

Чи спілкуєтеся з організаціями родин полонених? Часто рідні "азовців" скаржаться, що про їх рідних забули, що про них мовчать. Як зрушити ці питання?

Це питання про те, як змусити Росію віддавати наших людей. Тут немає чарівної палички. Росія попередні вісім років використовувала людей задля тиску й шантажу. Вимагала від України політичних поступок. Навіть не йшлося про обміни людей на людей, хоча я не люблю цей термін, бо люди - це не мішки із картоплею. Ми ведемо кампанії зі звільнення полонених з 2013-го року і я це бачила. Тоді вимагали зміни до Конституції, подати воду в Крим, інші поступки. А зараз у Росії тисячі людей у полоні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Криваві алмази та сіра нафта" - чим Росії загрожує новий пакет санкцій

Ви займаєтеся ще однією важливою справою – ініціативою "Євромайдан SOS". Її заснували, щоб забезпечити юридичні послуги та захист у судах для учасників Революції гідності. Чи вдається слідкувати за справами? Що заважає встановити справедливість?

Часу не вистачає і це величезна проблема. Не так багато організацій, які займалися справами Майдану. Повномасштабне вторгнення змінило їхню діяльність. Частина адвокатів родин Небесної сотні приєдналися до Збройних Сил України. Тож у засіданнях по справі розстрілів вони брали участь дистанційно.

Загалом проблема зі справами Майдану комплексна. Наприклад, саботаж середньої ланки правоохоронців і суддів у розслідуванні. Тому що частина людей із цієї середньої ланки були самі залучені у вчиненні злочинів. Ті ж судді, які виносили рішення про тримання під вартою учасників протестів, потім мали ці справи розглядати. У 2014 та 2015 роках механізми люстрації не спрацювали на очищення судової системи.

Ще одна проблема — брак ресурсів. Ці справи різні за своєю складністю. Є прості, як фабрикація протоколів Даішниками. Там не треба багато часу на розслідування, було б бажання. А є справи про вбивства. По цих справах має відбуватися велика кількість експертиз. До всього існують проблеми із законодавством. Багато справ закрилися через закінчення терміну давності.

Дедалі більше спливає часу з тих подій. Наскільки це ускладнює розслідування?

Звичайно, що ускладнює. Тому що знищуються докази, люди забувають важливі деталі, виходять терміни. Час грає проти.

Зараз ви читаєте новину «"Ми маємо створити трибунал для Путіна вже зараз" – Олександра Матвійчук». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 79692
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути