"Українська книжка займає п"ять-шість відсотків ринку"

 

Письменник і книговидавець Дмитро Капранов, 41 рік, каже, що в Україні мають видавати майже 100 тис. нових назв книжок на рік, а друкують 17 тис.

Наскільки великий попит на українську книжку?

— Читацький попит у нас задовольняється російськими видавцями. Українська література існує для якогось прошарку, для таких собі "сектантів". Тому наші видавці партизанять, працюють для "людей з особливими потребами". Тобто тих, які чомусь хочуть читати саме українською.

Отакий "схиблений" попит ми й задовольняємо. Щоправда, 70 відсотків людей відрізані від книжки взагалі. Адже в нас 500 книгарень на 40 мільйонів населення. Виходить, одна на 80 тисяч. Якщо у місті живе менше 100 тисяч людей, там ніде купити книжку. А райцентри, містечка, села — це 70 відсотків. Решту — населення мегаполісів та великих міст, ми задовольняємо повністю. Українська книжка має п"ять-шість відсотків ринку. Причому ця частина ще зменшується, хоча в грошовому вимірі зростає. Тобто ринок загалом росте скоріше, ніж український сектор.

Краща ситуація з дитячою літературою — діти українізованіші за дорослих. Хоча понад 40 відсотків ринку дитяча книжка теж не має.

Як ви оцінюєте читацькі вподобання української аудиторії?

— Найбільша потреба в нехудожній літературі. Побутова книжка, підручники, домашні довідники, порадники, спеціалізовані видання з садівництва, вівчарства, крільництва — це на першому місці. Власне, так в усьому світі. Найбільшим попитом користується книжка, купити яку тебе примушують обставини. А коли вже людина купує для вільного часу, відпочинку — то це художня.

Найбільшим попитом користується жіночий роман. І в Україні, і в світі

Які художні жанри найпопулярніші?

— Смішно, але найбільшим попитом користується жіночий роман. І в Україні, і в світі. Але якщо говорити саме про україномовну книжку, то тут є своя специфіка. Отим "сектантам" дамські романи купувати соромно. Бо це ж такі гонорові люди з вищою освітою, прогресивних поглядів. У Львові якось провели експеримент. У нас потужна серія дамських романів, і ми помітили, що люди перед нашим стендом цієї серії сахаються. Слинявої, романтичної, із сердечками, у м"якій палітурці. Тоді ми відставили їх окремо, зробили вітрину. Люди стали зупинятися й купувати. Доти боялися, що про них погано подумають. Іще вважається гідним у просунутих читачів скривитися від детективу. Щоправда, якщо детективіст отримує тавро "інтелектуальний", як наш Волков, його починають купувати. Якщо ні, то це вже не для українця, а для москалів чи поляків.

А загалом читацькі потреби українців — як у всіх. Просто їх треба задовольняти українською мовою.

Чи не є для українського споживача проблемою вартість книжки?

— Книжка навряд чи має бути дешевою. Хочемо ж найкращі тексти, ілюстрації, якісний папір.  Але загалом і так дешево — якщо врахувати, що вона має приносити прибуток видавцям, пристойний гонорар автору.

Найперша проблема нині не ціна, а відсутність книжкових прилавків. Людям нема де книжку побачити. Можна рекламувати на всю країну — але її не куплять, бо ніде. У райцентрі на базарі є хіба що лоточок із уціненими в Росії книжками. У них там перевиробництво десь у 300 мільйонів книжок на рік. Наші торговці їздять до Харкова і там дрібним оптом купують цю контрабанду з Росії.

Тому якби були прилавки, то й покупці знайшлися би. Книжка — хитра штука. Не попит породжує пропозицію, а навпаки. Коли людина не бачить книжку, то звикає жити без неї. В Україні 500 книгарень, а в сусідній Польщі — 3,5 тисячі.

В нас ринок по землянках ховається й займається виживанням

Які ж перспективи розширення кількості книгарень в Україні?

— Відкривають насамперед інвестиційні проекти у столиці, а не нові книгарні у районах. Розширюються мережі "Буква", "КС", "Є". Ми схиляємо голови перед їхніми власниками, бо це великий ризик. Вони романтики, нехай і грошовиті. Якщо держава не допоможе галузі стратегічно, всі ці проекти накриються. Ті люди сподіваються на перспективи ринку. А цивілізовано він не розвиватиметься, поки держава не перекриє кордон для імпорту й контрабанди. Без цього жоден із цих проектів не виживе.

Для українського видавця що краще: пільги чи обмеження ввезення іноземної продукції, зокрема й російської?

— Доки не буде обмежено імпорт, пільги залишатимуться засобом виживання. Треба запровадити квотування імпорту й дати українським видавцям заповнити ринок. Коли він зросте разів у десять, тоді нехай знімають пільги. Тоді збільшиться наклад книжок, ми платитимемо більше податків, буде кращою конкуренція. Пільги — це для виживання, як зараз. А обмеження імпорту потрібне для розвитку українського ринку.

Чому ніхто не знає, скільки в Україні продається книжок?

— Бо в нас ринок по землянках ховається й займається виживанням. Видають 17 тисяч нових назв на рік, тоді як мало би бути 100 тисяч. У результаті у видавничій галузі працюють фанатики й аутсайдери. Фанатики — це ті, хто свідомо тримаються у цій малоприбутковій галузі, страждають месіанством. А аутсайдери — це коли його нікуди більше не беруть. Виходить, що ціла інтелектуальна галузь ледь виживає, видавці скніють. Якщо держава хоче залишатися повноцінною, то не повинна такого дозволяти.

×