Депутати відзеркалюють нутро громадян?

Чому в депутатах в Україні найгірші з можливих? Чому люди обирають не володіючих професійно спеціальністю, незнаючих історію, нездатних до ораторської майстерності, взагалі несимпатичних осіб з людської точки зору – наглюків, які кращі в брехні, ображанні і злодійстві?

Невже ті, які їх обирають такі самі, і їх ідеал – без будь-яких позитивних якостей попасти у владу, а там "життя"?

Скрегіт і плач в цій моделі однаковості депутатів і їх виборців лише побічний ефект втіленої різниці того до чого прагнуть і решти невдах. То виборці – це всього лиш нереалізовані депутати? Голосують за будь-яку обіцянку надіючись хоч щось, знаючи наперед що тільки тасують імена і в загальному не буде змін?

Не хочеться в це вірити і є інше пояснення обрання гірших людьми.

Немає насправді вибору. Вибиратись можуть лише ті, за якими стоять великі гроші. Чим більші – тим більша посада.

Які депутати потрібні спонсорам? – Безвідмовні: котрі без спонсорських грошей ніхто. Що й маємо. Гірші з відсутністю будь-чого що могло б в людей викликати повагу та авторитет страховка спонсорів від незалежного плавання своїх ставлеників.

Політики не політики в Україні якщо немає за ними грошей на організацію рекламних кампаній  та зарплату виборчим комісіям. Та не просто рекламування себе, а постійна присутність в новинах створює образ дійсно відомих і реальніших фігур за інших.  З наданою перевагою в ЗМІ не потрібна ораторська майстерність та вміння переконувати – ефект відомості і відсутності альтернативи для певного виду електорату все компенсують.

Янукович без Ахметова – всього лиш неосвічений колишній губернатор Донецької області, нездатний ні на якій мові висловити трохи складнішу думку та не маючи ніяких ідейних поглядів. А з ним – він Президент. І так практично повсюдно з загальноукраїнськими та місцевими політичними персонами.